Вам знайоме відчуття, коли все йде не за планом, незважаючи на ретельну підготовку?
Закон Мерфі – це народна мудрість, яка стверджує, що якщо щось може піти не так, воно обов’язково піде не так.
Вам напевно зустрічалася людина, яка на роботі діє так, ніби все навколо підпорядковане закону Мерфі. Девіз таких людей – якщо не захиститися від усіх можливих ризиків, обов’язково трапиться щось погане. Законом може керуватися керівник, системний адміністратор, проєктний менеджер, інженер, бухгалтер… Та хто завгодно.
У цьому матеріалі розповідаємо про закон Мерфі та про те, чи є у нього наукове обґрунтування. Ще ми поговорили з досвідченими керівниками та підприємцями та з’ясували, як вони ставляться до цієї концепції.
Що таке закон Мерфі
Закон Мерфі – це жартівливий закон про ймовірність виникнення неприємностей. Найчастіше його формулюють так: «Якщо щось може піти не так, воно піде не так». Є й розширена версія закону: «Якщо щось може піти не так, воно піде не так у найбільш невідповідний час».
Ось як застосовують закон Мерфі ті, хто в нього вірить. Якщо людина йде влаштовуватися на роботу мрії, вона виходить із дому раніше на 10-15 хвилин, а не хвилина у хвилину. Вона думає, є ймовірність того, що автобус зламається і доведеться чекати новий, і це обов’язково станеться згідно із законом Мерфі.
Інший приклад. Людина працює в компанії, яка веде базу клієнтів у CRM-системі. Вона вважає, що, якщо не встановити антивірус на комп’ютери всіх, хто працює з базою даних, вірус обов’язково проникне на якийсь із комп’ютерів і знищить базу згідно із законом Мерфі.
Спочатку закон Мерфі стосувався не неприємностей взагалі, а помилок, яких можуть припуститися люди. Його сформулював американський аерокосмічний інженер Едвард Алоїзіус Мерфі-молодший (Edward Aloysius Murphy Jr.) у період між 1948 і 1949 роками. Мерфі та його команда на одній з авіабаз ВПС США тестували реакцію людини на перевантаження.
Датчики, які мали фіксувати показники організму, під час першого пробного запуску не спрацювали. Виявилося, що помічник Мерфі під’єднав їх неправильно. Розгніваний Мерфі вимовив фразу: «Якщо у цього хлопця є можливість зробити помилку, він це зробить». Потім у команді інженерів фразу скоротили до «Якщо це може статися, то воно станеться» і глузливо назвали «законом Мерфі».
Полковник Джон Стапп (John Stapp), який керував випробуваннями, першим публічно озвучив закон Мерфі в сучасному вигляді. На одній із конференцій Стапп сказав, що домогтися низького рівня травматизму змогли завдяки тому, що враховували закон Мерфі. За словами полковника, через те, що він і команда завжди очікували неприємностей, вони намагалися передбачити всі ризики. Це робило їх більш обережними.
Пізніше з’явилося багато версій закону Мерфі. 1977 року американський письменник Артур Блох випустив книжку «Повне зібрання Законів Мерфі», в якій зібрав різні варіації закону і його наслідків. Ось кілька прикладів наслідків, описаних автором:
- Будь-яка справа на практиці буде набагато складнішою, ніж здавалося на перший погляд.
- З усіх можливих неприємностей станеться саме та, що завдасть найбільших збитків.
- Будь-яка робота потребуватиме набагато більше часу, ніж було заплановано.
- За рішенням завжди слідують нові проблеми.
Сам Едвард Мерфі вважав, що закон містить ключовий принцип оборонного дизайну, який говорить: «Завжди слід припускати найгірші сценарії».
Обґрунтування закону Мерфі
Закон Мерфі – це спостереження, а не науковий закон, але до нього намагалися підійти науково, застосовуючи методи математики, статистики і навіть фізики.
Так, почесний професор математики і старший науковий співробітник Імперського коледжу в Лондоні Девід Хенд звернув увагу на те, що, хоча закон Мерфі, вочевидь, невірний, у людей є властивість недооцінювати ймовірність рідкісних подій.
Співробітник кафедри фізики складних систем Інституту Вейцмана (Ізраїль) Атану Чаттерджі підійшов до закону як до наукової гіпотези і зробив очевидний висновок: якщо неприємність може статися, це не гарантує того, що вона станеться.
Девід Генд випустив книжку «Принцип неймовірності» (The Improbability Principle), у якій говорить про те, що події з низькою ймовірністю насправді відбуваються постійно, а закон Мерфі пов’язаний із законом великих чисел.
Закон великих чисел говорить, що за досить великої вибірки ймовірність рідкісної події велика. Випадки спостереження закону Мерфі, коли відбувається малоймовірна неприємність, краще запам’ятовуються, тому здається, що закон працює, пояснював Девід Хенд.
Девід Хенд наводив у книзі приклади роботи закону великих чисел. Здається, що ймовірність того, що людина двічі виграє в лотерею, дуже мала. Але 1985 року Евелін Марі Адамс виграла в лотерею двічі. Лотерей багато, і в них бере участь багато людей. Це досить велика вибірка, і в ній велика ймовірність неймовірної, на перший погляд, події.
Що стосується Атану Чаттерджі, то він підійшов до дослідження закону Мерфі, спираючись на інструментарій фізики.
У дослідженні Атану Чаттерджі представив закон Мерфі у вигляді логічної формули p → q:
- p – перша частина твердження: «якщо щось може піти не так».
- q – друга частина твердження: «тоді це безумовно піде не так».
З цієї формули випливає, що p викликає q – тобто ймовірність провалу неминуча. Щоб проаналізувати це твердження, Атану Чаттерджі припустив, що будь-який результат може бути досягнутий кількома способами, або траєкторіями. Також він припустив, що результати, які в принципі можуть бути отримані, мають бути досягнуті за «найпростішими» траєкторіями.
Атану Чаттерджі розрахував імовірність «правильних» траєкторій (хороших подій) і «неправильних» траєкторій – неприємностей, що мають настати згідно із законом Мерфі.
Він дійшов висновку, що, якщо існує скінченна ймовірність того, що будь-яка подія станеться якимось чином, існує також скінченна ймовірність того, що подія може статися якимось іншим чином. Тобто ймовірні різні траєкторії, а отже, і різні результати. Тому закон Мерфі, очевидно, невірний.
Як управляти ризиками?
Здається, що закон Мерфі – простий принцип і якщо враховувати його, можна захиститися від неприємностей. Але, по-перше, закон невірний. По-друге, керуватися ним недоцільно: для цього потрібно занадто багато ресурсів.
У загальних рисах процес управління ризиками виглядає так: знаходять ризики → аналізують ймовірність їхнього виникнення та пріоритетність → створюють стратегію роботи з ними. Але різняться методи аналізу ризиків – опитані нами спікери розповіли про них докладніше.
Щоб не припускатися помилок ще під час планування, можна ранжувати ризики за п’ятьма рівнями – від мінорів (незначних) до критичних і таких, що блокують роботу. «Після оцінки ризиків я розробляю стратегії щодо їх виправлення, визначаю, в який період може виникнути ризик і яка подія може його спричинити. Виходить, що кожен ризик опрацьований: я знаю, коли ризик може виникнути та що робити в цьому випадку», – каже він.
Закон Мерфі для декого розкривається так: «Підготуєшся – з імовірністю в 99% проблема не виникне. Не підготуєшся – з імовірністю 99% виникне». Він дотримується балансу: піклується про одну-дві проблеми, які у разі виникнення вб’ють проєкт, а в інших випадках просто придумує рішення на ходу.
Підлість і бутерброд
Тут ми зібрали чотири правила, схожих на закон Мерфі. До управління ризиками правила стосунку не мають – вони тут заради розваги.
Закон Сода
Цей термін поширений у Великій Британії. Закон Сода звучить так само як і закон Мерфі, проте його тлумачення більш радикальне. Згідно з цим законом, усе завжди має йти не так, за найгіршим сценарієм у найгірший час.
Є інша форма закону Сода: «Ступінь невдачі прямо пропорційна витраченим зусиллям і необхідності досягнення успіху». Це означає, що чим більше зусиль витрачено і чим важливіший успіх, тим більший шанс, що щось піде не так.
Закон бутерброда, що падає
Є спостереження, згідно з яким хліб, намазаний маслом, завжди падає масляним боком донизу. Цей закон існував у вигляді прислів’я ще в XIX столітті.
Є дослідження «Бутерброд, що падає, закон Мерфі та фундаментальні постійні» британського фізика Роберта Метьюза, який 1996 року отримав за нього Шнобелівську премію. Згідно з цим дослідженням, хліб справді частіше падає маслом донизу – бо зазвичай він летить із висоти 0,7-1,83 метра. За час польоту він може повернутися приблизно на 180 градусів і тому падає маслом донизу.
Закони Чизхолма. Завідувач кафедри Вісконсинського коледжу в Медісоні (США) Френсіс Чізхолм на основі закону Мерфі сформулював три закони, які пояснюють причини невдач і зривів:
- Усе, що може зіпсуватися, псується.
- Коли справи йдуть добре, щось має зіпсуватися в найближчому майбутньому.
- Люди розуміють будь-яку пропозицію інакше, ніж людина, яка її вносила.
Закон підлості
Це україномовна назва закону Мерфі. Закон підлості свідчить, що події розвиватимуться несприятливим чином у найбільш невідповідний момент.
Є й інтерпретації закону Мерфі, прийняті в різних галузях. Наприклад, у флоті є поняття «адміральський ефект» – коли безглузді помилки проявляються саме під час важливої перевірки начальства.
Закон Мерфі в 3 пунктах
- Закон Мерфі – це жартівливий закон про ймовірність виникнення неприємностей. Найчастіше його формулюють так: «Все, що може піти не так, піде не так». Закон сформулював американський аерокосмічний інженер Едвард Алоїзіус Мерфі-молодший.
- У закону Мерфі немає наукового обґрунтування. Події можуть розвиватися за різними траєкторіями.
- Підприємці та керівники сходяться на думці, що потрібно пам’ятати про закон Мерфі, але не прагнути запобігти всім можливим неприємностям. Потрібно приділяти увагу критичним ризикам – ризикам, які найбільше впливають на успіх.
Висновок
Закон Мерфі – не наукова істина, а радше іронічне нагадування про крихкість наших планів. Він не дає точних прогнозів, але стимулює мислити наперед і бути уважнішими до деталей.
У бізнесі, проєктах чи щоденній роботі краще орієнтуватися не на гіпотетичні катастрофи, а на реальні критичні ризики, які справді можуть зруйнувати задумане. Сильна стратегія – це не страх перед усім, що може піти не так, а чітке розуміння того, що дійсно не має права зламатися.
